В чому переваги і недоліки корпоративних соціальних мереж? Чи багато людей зважуються на генетичне тестування ембріонів? Як штучний інтелект може допомогти письменникам? Чи можна довіряти детекторам брехні? Та чому парадокс Фермі – не такий вже й парадокс? K750 шукав відповіді у матеріалах провідних закордонних ЗМІ.

«Робочі» соцмережі – корисні чи небезпечні?

В світі бізнесу – справжній бум корпоративних соціальних мереж. Одним із перших був сервіс Yammer, далі з’явився Slack, що напрочуд швидко здобув популярність серед технологічних компаній, а за ним і Teams, який сьогодні використовують 200 000 фірм. Ще однією надзвичайно популярною соцмережею для колективів став Workplace від Facebook. За допомогою цього сервісу нині спілкуються працівники 30 000 компаній, в тому числі гіганти easyJet, Spotify, RBS та Walmart.

Якщо в минулому більшість компаній бачили загрозу у використанні соцмереж на робочому місці, то сьогодні роботодавці часто спонукають своїх працівників зареєструватися в таких програмах. Менеджер із лондонського офісу Facebook Жюльєн Кодорні говорить про так званий «ефект Workplace» – появу нового каналу комунікації, який в дозволяє підключити до спілкування раніше ізольованих працівників і таким чином «перетворити компанії на спільноти».

За словами Віккі Хафф Еккерт із PWC, інструменти на зразок корпоративних соцмереж у майбутньому ставатимуть все більш необхідними, адже кількість дистанційних співробітників зростає. Вже сьогодні приблизно 70% працівників проводять за межами офісу принаймні один робочий день на тиждень. На переконання Еккерт, соцмедіа також «згладжують» офісну ієрархію – завдяки таким сервісам керівники компаній стають доступнішими та відповідальнішими у стосунках з підлеглими.

ft.com

Але в «робочих» соцмереж є і критики. Зокрема Slack інколи порівнюють із відеогрою, яка викликає залежність, відволікає від виконання безпосередніх обов’язків та погано впливає на концентрацію працівників, змушуючи їх швидко реагувати на найменші дрібниці. «Перерви, багатозадачність та відволікання стають нормою. Ваша компанія починає страждати від синдрому дефіциту уваги», – цитує технологічного спеціаліста Абея Вінтера The Telegraph.

Ще однією загрозою є стиль комунікації, який розвивають подібні сервіси. Операційний директор Wiretap Грег Моран нагадує про ситуацію, яка склалася в Uber. Минулого року компанія звільнила виконавчого директора та 20 працівників після того, як колишня співробітниця розповіла про сексуальні домагання з боку колег у корпоративному чаті. Водночас соціолог Джеймі Вудкок, який протягом шести місяців працював під прикриттям у британському колл-центрі, з’ясував, що роботодавці використовують соцмедіа для посилення контролю над своїми працівниками.

Прочитати повну версію статті англійською мовою

«Люба, я спроектував дітей»

Американець Метью у тридцятирічному віці дізнався, що він, як і його кузен, має генетичну форму дистонії – стан, який характеризується безконтрольним стисканням м’язів. У Метью була легка версія дистонії DYT1, і його проблему вирішила ін’єкція ботоксу. Водночас генетична мутація може мати дуже серйозні наслідки, серед яких контрактури суглобів та деформації хребта. 

Дітям Метью та його дружини Олівії могло б не пощастити. Та друзі родини порадили йому подумати про альтернативний шлях, а саме про екстракорпоральне запліднення (IVF) та генетичне тестування ембріонів. MIT Technologe Review пише про технологію передімплантаційної генетичної діагностики (PGD), що дозволяє майбутнім батькам вибрати ембріони, які не успадкують мутацію DYT1.

Такі процедури по кишені не кожному. Одна спроба такого запліднення у США коштує в середньому понад $20 000, а тестування збільшить витрати сім’ї ще, як мінімум, на $10 000. Метью та Олівія могли собі це дозволити. Подружжя не думає про свого майбутнього сина або доньку як про «спроектовану дитину», відзначає видання. Пара не вибирала колір очей для свого первістка та не намагалися вплинути на його розумові здібності.

За даними Society for Assisted Reproductive Technology, у США кількість спроб екстракорпорального запліднення з тестуванням одного гена з 2014 до 2016 року зросла майже на 70% – з 1941 до 3271. За даними The Centers for Disease Control and Prevention, 1,7% народжених в США немовлят були зачаті за допомогою IVF. Та ця цифра є набагато вищою у країнах, де використання допоміжних репродуктивних технологій підтримується на державному рівні: у Бельгії — 4%, а у Данії – 5,9%.

IVF-індустрія зростає, адже багато людей таки можуть дозволити собі вищезгадані сервіси і навіть готові платити за нові види послуг. Наприклад, в останні роки молодим жінкам активно рекламують послугу зі зберігання яйцеклітини як свого роду страховки від безпліддя через віковий фактор. Навіть більше, інколи оплата послуги із заморожування яйцеклітини входить у «соціальний пакет», які пропонують елітні компанії. Заморожування яйцеклітин у якості бонусу пропонує своїм працівницям зокрема і Facebook.

Прочитати повну версію статті англійською мовою

Співавтор – штучний інтелект

Схоже, типовий образ письменника – людини, яка самотньо сидить у кімнаті, озброївшись лише рішучістю та натхненням – відходить у минуле. Американський автор Робін Слоун, який отримав популярність завдяки своєму першому роману «Цілодобова книжкова крамниця містера Пенумбри», віднедавна пише книгу не сам. Письменнику допомагає написаний ним алгоритм, який закінчує речення замість Слоуна.

Дія нового роману американця, у якого поки немає назви, розгортається в недалекому майбутньому в Каліфорнії. Слоун набирає на клавіатурі наступний текст: «Бізони повернулися. Величезне стадо розтягнулося на 80 км. Поступово бізони почали збиратися навколо каньйону…». Аби дізнатися, що буде далі, письменник натискає клавішу, яка запускає в дію алгоритм. Програма, проаналізувавши рядки, придумані Слоуном, дописує: «…під голим небом».

shutterstock.com

Ця програма не претендує на призи за визначні досягнення у сфері штучного інтелекту, пише The New York Times. Мова йде лише про машинне навчання, яке допомагає письменникові розширити та збагатити словниковий запас.

Коли Хантер Томпсон мріяв писати як Скотт Фіцджеральд, він кілька разів передруковував «Великого Гетсбі», щоб перейняти манеру свого авторитета. Слоун для того, аби натренувати свій алгоритм, в якості навчальних даних вирішив завантаживши добірку науково-фантастичних журналів Galaxy та If середини XX століття. Згодом письменник доповнив набори інформації творами письменників, текстами пісень, інтерв’ю з менеджерами компаній Кремнієвої долини, текстами статей Wired і так далі. 

Поки що письменник не зацікавлений у монетизації своєї програми. Водночас Слоун заінтригований можливостями використання AI у літературній діяльності. Такі автори, як Стівен Кінг та Джон Грішем, могли б створити аналогічні програми на основі своїх текстів та продавати їх фанатам, які прагнуть наслідувати стиль письменників, пише видання.

Прочитати повну версію статті англійською мовою

Чи кажуть правду детектори брехні?

Індустрія використання детекторів брехні оцінюється у $2 млрд. Найбільшим «спонсором» цієї галузі є США, де щороку проводиться близько 2,5 млн тестів на поліграфі. Кожен такий тест коштує від $700. За даними статистики, з 2007 року три чверті міських управлінь шерифів та поліцейських департаментів під час найму працівників використовували поліграфи, пише Wired.

Попри те, що більшість науковців ніколи не вважали детектор брехні точним інструментом, прилад почали використовувати багато організацій. Деякі дослідження свідчать, що поліграфи дозоляють викрити брехню у 85% випадків. Іншими словами, це означає що доводиться ігнорувати ймовірність помилкового звинувачення в брехні 15% піддослідних.

З жовтня 2011-го по квітень 2017 року поліція штату Вашингтон перевірила на поліграфі 5746 потенційних працівників. Один спеціаліст викрив у брехні менш як 20% кандидатів, тоді як тестування у іншого фахівця провалило понад 50% кандидатів. Перший екзаменатор запідозрив у зоофілії чотирьох із 1000 кандидатів, а другий – кожного двадцятого.

Більшість організацій не зберігають результати перевірок на поліграфі. Тому майже неможливо виявити, наскільки ці тестування були неупередженими. На думку професора психології, психіатрії та нейронауки в Університеті Міннесоти Вільяма Іаконо, організації можуть навмисно приховувати дані через страх перед викриттям необ’єктивного тестування. Швидше за все, екзаменатор приймає рішення на основі того, як склалася його взаємодія з особою, що проходить тест, відзначив Іаконо.

У 2003 році The National Academy of Sciences висловлювала своє занепокоєння щодо впливу расових, вікових та гендерних упереджень під час тестувань на поліграфі. У 2011 році близько 20% респондентів, які брали участь в опитуванні Університету Вірджинії висловили думку, що представники певних соціальних груп (наприклад, темношкірі) провалюють тестування частіше, аніж інші люди.

Прочитати повну версію статті англійською мовою

У пошуках прибульців

Якщо інопланетяни існують, то чому ми їх ніколи не бачили? Так звучить припущення, що лежить в основі Парадоксу Фермі, названого на честь фізика Енріке Фермі. Вчений ставив питання: чому у світі, де має існувати безліч розумних цивілізацій, інопланетяни так ніколи і не завітали з візитом на Землю?

Різні теорії по-різному відповіді на це питання. За деякими з них, галактичне суспільство уникає взаємодії з Землею. За іншими – технологічні цивілізації самознищуються ще до того, як можуть привітатися із землянами.

videoblocks.com

Водночас троє астрономів із Пенсильванського університету, які проаналізували історію полювання на інопланетян, зробили свій висновок. Згідно з публікацією, яка з’явилася в архіві наукових статей arXiv.org, Джейсон Райт та його колеги стверджують – астрономи не знайшли слідів інопланетян, тому що… недостатньо добре шукали.

Аргументи астрономів підкріплюють тезу їхнього колеги Джилла Тартера, озвучену ще у 2010 році. Тартер вважав, що десятиріччя пошуків позаземних цивілізацій еквівалентні діям людини, яка занурює склянку в океан, аби перевірити, чи є там риба. Використовуючи напрацювання Тартера, Райт і його колеги створили модель для оцінки кількості пошуків, спрямованих на пошук інопланетян, пише The Economist.

Дослідники розглянули дев’ять змінних, серед яких фактор віддаленості інопланетян, чутливість телескопів, частину електромагнітного спектру, яку вони здатні сканувати, а також час, що для цього потрібен. Райт та його команда зробили висновок — насправді астрономи занурили в «океани галактики» не склянку, а вже цілу ванну. Проте це не дає нам права стверджувати, що інопланетян взагалі не існує. 

Прочитати повну версію статті англійською мовою