Першого числа кожного місяця у кількох сотнях селищ західної Кенії, розташованих уздовж берегів озера Вікторія, в унісон дзвенять телефони. Для більш ніж 21 000 дорослих кенійців цей звук означає одне і те саме: на їхній рахунок впало 2250 кенійських шилінгів. Ця сума становить від чверті до половини середнього доходу домогосподарства із двох осіб в одному із найбідніших округів Кенії – Бомет.

Грошову допомогу – приблизно $22,5 долара на людину – кенійцям надає американська благодійна організація GiveDirectly. Вона проводить експеримент, в рамках якого вивчає вплив видачі населенню грошей без жодних зобов’язань. Мова йде про ідею під назвою універсальний базовий дохід (UBI). У цих кенійських селищах звук телефонів сповіщатиме про надходження коштів цілих 12 років – це найдовший та найбільший за обсягом експеримент UBI.

«Це інструмент боротьби із бідністю, – відзначає один з провідних дослідників експерименту з UBI в Кенії Тавнет Сурі. – Учасники програми можуть ризикувати та вкладати гроші, адже про їхні базові потреби уже подбали».

Експеримент в Кенії є одним з декількох випробувань універсального базового доходу по всьому світу. Випробування UBI уже почалися у Фінляндії, свій експеримент запустили і в канадській провінції Онтаріо. Цього року розпочати власну програму із безумовного базового доходу планує місто Стоктон в Каліфорнії.

Концепція безумовного базового доходу зовсім не нова – вперше вона була запропонована ще філософами епохи Просвітництва. Проте донедавна ця ідея залишалася непопулярною. Великого розголосу вона набула лише протягом останніх декількох років. Лише зараз уряди починають сприймати концепцію безумовного базового доходу серйозно. Інтерес до ідеї «підігріли» наслідки економічної кризи 2008 року та підтримка з боку технологічних гуру Кремнієвої долини, зокрема Ілона Маска.

Прихильники схеми стверджують, що бідні люди відчуватимуть значно більше переваг від безумовного доходу, аніж від нинішніх систем соціального забезпечення. Останні, за їхніми словами, зазвичай мають жорсткі вимоги, які часто залишають одержувачів у пастці бідності. «Суть універсального базового доходу полягає у наданні готівки без жодних питань. З вірою, що люди самі знайдуть найефективніший спосіб використання цих грошей», – каже економіст Університету Бата у Великобританії Люк Мартінеллі.

Для економістів та науковців нинішня зацікавленість UBI дає можливість проводити серйозні випробування, які дозволять визначити, чи зможуть такі програми принести реальні результати. Однак втілювати економічну теорію в життя не так просто. Майже всі випробування включали невелику кількість людей або тривали лише кілька років, а тому їхні результати є недостатньо показовими.

Водночас не існує чітких критеріїв успішності експерименту. Дослідники намагаються балансувати, вимірюючи вигоду для одних галузей (наприклад, охорони здоров’я) та потенційну шкоду для інших сфер (наприклад залученості населення у навчальний процес або в трудову діяльність).

Такі масштабні експерименти, як у Кенії, є єдиним способом з’ясувати, чи дійсно працює концепція базового доходу. «Ми проводимо одне з перших серйозних контрольних випробувань UBI. І це наш шанс зрозуміти наслідки реалізації ідеї гарантованого базового доходу», – підкреслює Сурі.

Готівка без зобов’язань

Сучасна держава загального добробуту постала з попелу Великої депресії та Другої світової війни. Уряди країн Америки, Європи та Співдружності, намагаючись відновити свою економіку, почали брати активну участь у забезпеченні добробуту найбідніших громадян.

Вони допомагали їм грантами, послугами та видавали матеріальну допомогу цільового спрямування, зокрема гроші на житло та харчування. Попри те, що такі системи соціального забезпечення підвищують рівень життя населення, більшість із них передбачають наявність великої бюрократичної системи для управління цими програмами – аби впевнитися, що одержувачі допомоги відповідають суворим критеріям. Критики подібних програм давно стверджують, що адміністративні витрати є надто великими, а позитивний ефект досить обмежений.

У відповідь на таку критику політичні лідери вхопилися за ідею безумовного гарантованого доходу, яка протягом століть популяризувалася такими світилами, як Томас Мор (у романі «Утопія», 1516 р.), філософ Томас Пейн, ліберальний президент США Франклін Делано Рузвельт та економіст Мілтон Фрідман, який був улюбленцем консерваторів, зокрема президента США Рональда Рейгана та прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер. Прогресивні політики та мислителі вбачають в цій ідеї засіб подолання бідності; консерватори своєю чергою розглядають безумовний гарантований дохід як дешевшу та легшу в управлінні спрощену систему соціального забезпечення.

У 1960-х та 1970-х роках декілька регіонів США тестували механізм, пов’язаний з безумовним доходом – так званий негативний податок на прибуток. В рамках такої програми люди, які заробляли менше встановленої суми, отримували грошову підтримку від уряду. Але після того, як в одному із місць, де працювала програма, було зафіксовано збільшення кількості розлучень, політики відмовились від ідеї, адже вбачали в ній загрозу для американської родини.

Ще одне тестування концепції базового доходу відбувалося у невеликому канадському містечку Дофін. У випробуванні під назвою Mincome, яке реалізувалося за підтримки федерального та провінційного урядів, найбідніші жителі міста з 1974 по 1978 роки щомісяця отримували чеки, які вони могли витрачати на власний розсуд.

Дослідники відстежували зміни у співвідношенні людей, які працюють повний та неповний робочий день, а також зміни у сферах харчування, освіти та стані здоров’я населення. Та перш ніж можна було зробити якісь конкретні висновки, зменшення фінансування та зміни у політичній системі підірвали реалізацію плану, а усі дані про експеримент потрапили у понад 1800 коробок. Ці коробки з інформацією зберігалися на складі, аж поки у Манітобському університеті Вінніпегу з них не здмухнув пил економіст Евелін Форгет.

Документи, які знайшов Форгет, свідчили, що діти-підлітки із сімей, що брали участь у програмі MINCOME, змогли довше навчатися у школі, аніж їхні однолітки з інших подібних до Дофіна невеличких міст. Кількість випадків госпіталізації жителів міста зменшилася на 8,5%, причому найбільше скоротилася кількість нещасних випадків, травм та психічних захворювань. Попри побоювання економістів, котрі допускали, що програма може заохотити людей покинути свої робочі місця, Форгет з’ясував, що рівень зайнятості протягом дії експерименту залишався незмінним.

Зараз прихильники UBI на основі результатів попередніх досліджень намагаються розробити нові програми, які б показали, чи варто урядам задуматися про впровадження безумовного гарантованого доходу.

Прихильники та критики

Експеримент в Кенії виріс з невеликих випробувань, які GiveDirectly реалізовувала в Африці на південь від Сахари. Починаючи з 2009 року організація намагалася боротися із бідністю в регіоні шляхом надсилання порівняно скромних грошових переказів населенню. Та навіть короткі та невеликі за розміром грошові «ін’єкції» мали свій ефект.

Наприклад, у Зімбабве підтримка населення грошовими переказами протягом одного року підвищила рівень вакцинації серед дітей та покращила показник відвідування школи. Утім, це не було повномасштабним тестуванням UBI, адже грошова підтримка не покривала витрати на проживання. Водночас саме ці ранні проекти допомогли організації розпочати планування випробувань гарантованого доходу, вважає співзасновник і президент GiveDirectly Майкл Фей.

Сурі описує цикл покращень, які може забезпечити гарантований дохід. Ситі вагітні матері матимуть здоровіших дітей, аніж жінки, які недоїдають. Більш тривала освіта забезпечить кращі можливості для роботи. Сурі каже, що її команда планує відстежувати велику кількість показників у різних сферах – від підприємницької діяльності до здоров’я, від освіти до харчування.

Дослідники планують відстежувати вплив гарантованого доходу за допомогою місцевих жителів, які ходитимуть по домах, проводитимуть короткі телефонні інтерв’ю з учасниками експерименту та зустрічатимуться з сільськими старшинами, щоб отримати загальне уявлення про наслідки програми.

Зважаючи на тривалість та високу вартість дослідження, Сурі допоміг спроектувати чотири різні групи, аби відповісти на якомога більшу кількість питань. Кожен дорослий кенієць із першої групи – із 80 сіл – отримуватиме 2250 шилінгів щомісяця протягом двох років. Друга група отримуватиме аналогічну суму кожного місяця протягом 12 років. Третя одержить суму базового доходу на два роки (еквівалент $505) за дві виплати, між якими пройде 2 місяці. Четверта, контрольна група не отримуватиме нічого.

Експеримент у Фінляндії виріс з побоювань, що складна система допомоги з безробіття в країні утримує деяких людей від повернення до повної зайнятості. У березні 2016 року Державне соціальне агентство Kela разом з неприбутковою дослідницькою організацією Tänk оголосити про старт нової програми. В рамках проекту двом тисячам дорослих, які на той час отримували допомогу з безробіття, виділяли по 560 євро ($658) на місяць.

Передбачалося, що додаткові доходи не будуть оподатковуватись за тією ж ставкою, як звичайна допомога із безробіття. Також від учасників експерименту не вимагалося активно шукати роботу. Навіть більше, вони не припиняли отримувати базовий дохід, навіть якщо знаходили роботу.

Спочатку глобальні медіа схвалювали програму, вартість якої сягала 20 млн євро. Та пізніше сприйняття проекту змінилися. Щомісячних платежів зовсім не вистачало, аби покривати основні витрати дорослого населення, і програма націлювалася лише на громадян, які на той час були безробітними. Крім того, не існувало адекватної контрольної групи.

Наприкінці квітня 2018 року фінський парламент відхилив прохання Kela про продовження фінансування програми ще на один рік, натомість висловив побажання щодо розробки інших програм соціального забезпечення. Для адвокатів ідеї безумовного гарантованого доходу проблеми із фінською програмою стали серйозним бар’єром для запуску інших випробувань.

Низку досліджень було розпочато і в інших містах (див. інфографіку). Експеримент у Стоктоні є значно меншим порівняно з кенійським та охоплює лише 100 осіб, що отримуватимуть гарантований дохід протягом 12-18 місяців, пояснює керівник Economic Security Project Тейлор Джо Ізенберг, який допомагає фінансувати експеримент. Та ці зусилля дадуть хороші попередні дані для подальших випробувань, переконана він, оскільки Стоктон є мікрокосмом Сполучених Штатів з точки зору різноманіття, рівня бідності та зменшення кількості робочих місць внаслідок автоматизації процесів та аутсорсингу.

1. – Експеримент Mincome, Канада, період реалізації – 6 років, кількість учасників – 2128 людей; 2. Онтаріо, Канада – період реалізації – 3 роки, кількість учасників – 4000 людей; 3. Стоктон, Каліфорнія, США – період реалізації – 12-18 місяців, кількість учасників – 100 людей; 4. Фінляндія – період реалізації – 2 роки, кількість учасників – 2000 людей; Кенія – від 2 до 12 років (в різних групах), кількість учасників – 21000 людей.

Канадська провінція Онтаріо також стрибає у потяг із надписом «гарантований базовий дохід». Випробування в Онтаріо почалося в кінці минулого року та охопили понад 4000 мешканців провінції. Оскільки сторонні спостерігачі уважно стежать за ознаками успіхів та невдач експериментів, дослідникам необхідно визначити, що ж, власне, означає поняття «успіх» або «невдача». З огляду на те, що деякі з наслідків впровадження UBI не відчуватимуться ще 5-10 років, спостерігачам, імовірно, доведеться зачекати.

Квітнева новина про те, що експеримент у Фінляндії більше не фінансується, нагадує нам – долю таких програм визначатимуть не стільки факти, стільки політика. Уряд країни «перекрив кисень» проекту ще до того, як директор Tänk Маркус Канерва та його колеги встигли вивчити результати програми та побачити, наскільки добре спрацювали випробування. Результат усіх цих експериментів далеко не зрозумілий, не в останню чергу через те, що найамбітніший з подібних проектів – у Кенії – тільки розпочався.

Проблеми масштабування

З часом дослідження можуть згенерувати дані про вади та вигоди безумовного базового доходу. Наприклад, ми отримаємо відповідь на питання – а чи зменшують такі ініціативи витрати на охорону здоров’я? На думку Мартінеллі, дані покажуть, що впровадження ефективної програми є надто дорогим задоволенням. «Доступний UBI – не показовий, а достатній UBI – є просто недоступним», – каже він.

Однак навіть явні перемоги в цих випробуваннях не обов’язково свідчитимуть про те, що базовий дохід працюватиме, вважає економіст Чиказького університету Деймон Джонс. Оскільки такі проекти є невеликими і в основному фінансуються з приватних джерел, вони не даватимуть уявлення про те, чи зможуть уряди країн дозволити собі велику державну програму, та чи будуть готові громадяни платити додаткові податки для фінансування таких програм.

Учасник експерименту в Фінляндії Юха Ярвинен. Кілька років тому його бізнес – виробництво декоративних віконних рам – збанкрутував. economist.com

Так, можна поширити надання медичних послуг, але це складне завдання, наголошує Джонс. Новий препарат для раку може збільшити тривалість життя на 3 місяці – це твердження залишається справедливим, незалежно від того, чи препарат приймають 10 людей, чи 10 000. У ініціативах з впровадження безумовного базового доходу 10 людей, які отримують готівку, матимуть різний вплив на спільноту порівняно з 10 000 людей.

Джонс наголошує, що це зовсім не означає, що не потрібно проводити експерименти, або що результати таких досліджень не матимуть жодного значення. Навіть найкраще спроектовані дослідження мають певні обмеження, каже він.

Незалежно від результатів, такі випробування можуть визначити потенційні недоліки у процесах, допомогти дослідникам скоригувати питання, які вони задають, та знайти певні відповіді. «Якщо випробування будуть успішними, це буде не просто виняток в соціальній політиці, це буде незначне диво», – говорить Рейх.

Для учасників експерименту у Кенії таке диво вже сталося. Впевненість у тому, що кожного місяця протягом більш ніж 10 років їхні рахунки поповнюватимуться на певну суму, дозволила їм сприймати гроші зовсім по-іншому. Кожне текстове повідомлення на початку місяця для учасників кенійського експерименту тепер означає можливість інвестицій у власне життя або бізнес – без тривоги за їжу на його столі. А така впевненість, як кажуть, безцінна.

 Оригінал публікації: nature.com

Нагадаємо, що питання безумовного базового доходу також обговорювали Денис Довгополий та Олександр Пасхавер під час своєї дискусії про майбутнє.